image_pdfimage_print

Завантажити Журнал «Теорія і практика інтелектуальної власності» №3, 2016
Розвиток сфери інтелектуальної власності

Орлюк О. Роль правової науки у процесі реформування сфери інтелектуальної власності в Україні : досягнення, завдання, місія (англ. мовою)

С. 5–13

Автор аналізує кроки України у розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності. Крім цього, автор аналізує досягення Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України у розбудові системи інтелектуальної власності України та знайомить читачів з цілями та завданнями його діяльності.

Ключові слова: інтелектуальна власність, освіта, наука, законопроекти, НДІ інтелектуальної власності НАПрН України, реформування законодавства

Кашинцева О. Сучасні цінності гармонізації прав людини та прав інтелектуальної власності в сфері охорони здоров’я (англ. мовою)

С. 14–18

Стаття присвячена міждисциплінарним аспектам сучасних цінностей гармонізації прав людини і прав інтелектуальної власності в сфері медицини і фармації. Необхідність пошуку балансу прав людини та прав інтелектуальної власності виникла для України відповідно до міжнародних зобов’язань. Сучасні цінності прав людини розбалансовано сучасними установками і загальними принципами права інтелектуальної власності. Очевидно, що ця проблема постала не лише перед Україною. Дисбаланс між правами з прав людини і прав інтелектуальної власності складається з двох основних частин: порушення прав людини на етапі отримання наукових результатів в галузі біомедицини та фармації, які можуть бути захищені в режимі права інтелектуальної власності; та порушення прав людини на етапі захисту об’єктів інтелектуальної власності в біомедицині та фармації.

Національна патентна реформа націлена на гармонізацію прав людини та прав інтелектуальної власності, шляхом впровадження гнучких положень Угоди ТРІПС, впровадження виключення Болар, розробка дієвих механізмів примусового ліцензування, тощо.

Ключові слова: права людини, інтелектуальна власність, моральні та етичні цінності, медицина, фармація

Комерційна таємниця

Андрощук Г. Захист комерційної таємниці в зарубіжній правовій доктрині: стратегії забезпечення лояльності працівників (англ. мовою)

С. 19–29

Комерційна таємниця нерозривно пов’язана з поняттям конкуренції, тому що саме конкуренція є одним з найважливіших факторів ефективного розвитку ринкової економіки. Конкурентна боротьба неминуче припускає забезпечення збереження в таємниці відомостей, оволодіння якими сторонніми особами призведе до послаблення економічних позицій підприємства або завдання значної шкоди.

Законодавство, що регулює питання комерційної таємниці (в більшості країн ці правовідносини регулюються законодавством про захист від недобросовісної конкуренції), запобігає промисловому шпигунству (несанкціонованому доступу до такої інформації) завдяки тому, що воно передбачає притягнення до відповідальності осіб, винних в отриманні доступу до інформації незаконними способами.

Сьогодні окремі суперечливі норми, що регулюють питання, пов’язані з комерційною таємницею, містяться в різних нормативно-законодавчих актах. Спеціального закону про охорону комерційної таємниці в Україні й досі немає. Водночас, окремі спеціальні  закони з охорони комерційної таємниці сьогодні діють в Молдові (1994 р.), Киргизстані (1998 р.), Туркменістані (2000 р.), Азербайджані (2001 р.), Росії (2004 р.), Таджикистані (2008 р.), Білорусі (2013 р.).

У сучасних умовах жорсткої конкуренції вирішальну роль в охороні інтелектуальної власності (ІВ) підприємства відіграють його працівники. Незважаючи на існування цілої низки юридичних і технічних механізмів охорони ІВ, одним з найскладніших завдань, яке доводиться вирішувати підприємствам в сфері охорони ІВ, є, як і раніше, забезпечення лояльності з боку працівників. Працівники — найбільша загроза. Відома статистика (дані Інтерполу), згідно з якою 25 % службовців фірми готові продати її секрети в будь-який час кому завгодно, 50 % йдуть на це залежно від обставин і лише 25 % є патріотами цього підприємства. У статті роз’яснюється необхідність включення до стратегії охорони комерційної таємниці підприємств такого ключового елемента, як висока лояльність з боку працівників. Розглянуто основні шляхи та способи забезпечення довіри і відданості з боку працівників, що запобігає несанкціонованому розголошенню ними комерційних секретів підприємства.

Щодо роботодавця працівник автоматично зобов’язаний зберігати конфіденційність. Однак в умовах високої мобільності робочої сили, «психологічні договори» виявляються ненадійними. Це означає, що офіційні юридично оформлені контракти набувають все більшого значення. Такі контракти або положення, що в них містяться, зміцнюють юридичну охорону комерційної таємниці і забезпечують підприємству безпеку у разі виникнення судового спору.

Статистичні дані свідчать, що майже 80 % працівників малих і середніх підприємств лояльні до своїх підприємств, тоді як у великих компаніях цей показник становить менше 50 %. Законодавство про охорону комерційної таємниці покликане забезпечити баланс між різними варіантами політики в галузі конкуренції. З одного боку, необхідно заохочувати інновації і творчість та забезпечити охорону компаніям, що інвестують кошти в інноваційну і творчу діяльність. З іншого, необхідно заохочувати здорову конкуренцію і свободу зайнятості. Про складність таких різних і нерідко конфліктуючих політичних підходів свідчить застосування в країнах загального права «доктрини неминучого розкриття» і «доктрини трампліна».

Саме тому організаційні та адміністративні заходи захисту конфіденційної інформації необхідно поєднувати з соціально-психологічними. Серед соціально-психологічних заходів захисту можна виділити два основних напрямки: це, по-перше, правильний підбір і розстановка кадрів і, по-друге, використання матеріальних і моральних стимулів.

Західні фахівці з економічної безпеки вважають, що від правильного підбору, розстановки і стимулювання персоналу збереження фірмових секретів залежить, як мінімум, на 80 %!

Ключові слова: конкуренція, комерційна таємниця, конфіденційність, економічна безпека, лояльність працівників

Захист прав

Зеров К. Проблеми ідентифікації особи-порушника авторського права на твори, розміщені в Інтернеті (англ. мовою)

С. 30–40

У публікації розглянуто проблеми ідентифікації особи — порушника авторських прав на твори, розміщені в мережі Інтернет. Автор класифікує таку ідентифікацію на види залежно від особливостей протиправної поведінки особи на: 1) ідентифікацію особи-власника веб-сайту; 2) ідентифікацію особи-користувача веб-сайту, що розмістив твір; 3) ідентифікацію особи-користувача Р2Р-мережі; кожна з яких має свої особливості. Проаналізовано, що процес ідентифікації особи, що вчинила пряме порушення авторських прав (користувача веб-сайту, що  розмістив твір, та користувача Р2Р-мережі), поділяється на три стадії: 1) визначення і збирання IP-адрес; 2 ) знаходження відповідності IP-адреси визначеним абонентам (користувачам) окремих інтернет посередників; 3) інформування чи направлення претензій особам щодо порушення ними авторських прав та можливості подання (чи безпосередньо подання) проти них позовів. Автором зроблено висновок, що для ідентифікації особи-порушника (а не місця, дескоєно порушення) авторських прав на твори, розміщені в мережі Інтернет-виключно використання ІР-адреси недостатньо, тому необхідно використовувати додаткові докази в сукупності для встановлення причинново-наслідкового зв’язку між особою-абонентом (кінцевим користувачем), якому делеговано певну ІР-адресу, та порушенням авторського права.

Ключові слова: Інтернет, піратство, авторське право, ідентификація

Шабалін А. Наказне провадження в цивільному процесі України: наукові питання та практика (англ. мовою)

С. 41–47

Стаття присвячена дослідженню процесуальних аспектів інституту судового наказу в українському цивільному процесуальному праві. У статті досліджуються підстави запровадження наказного провадження в цивільний процес України, серед яких є й європейський правовий досвід щодо запровадження спрощених судових процедур. Також у статті вказується, що на сьогоднішній день у країнах Європейського Союзу діють єдині спрощені судові процедури (Регламент ЄС 861/2007 — єдиний європейський судовий наказ; Регламент ЄС 861/2007 — єдина європейська судова щодо вирішення невеликих (дрібних) спорів). У зв’язку із тим, у роботі вказується, що перед Україною стоїть питання пов’язане з необхідністю адаптацією національного процесуального законодавства до вказаних єдиних європейських судових процедур, особливого значення дане питання набуває у світі підписання  Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (2014 р.).

У статті детально досліджуються структура наказного провадження. Так, зокрема, структура наказного провадження складається з стадій та етапів. Саме етапи і складають основний зміст наказного провадження. Зазначається, що саме етапи наказного провадження саме реалізуються на першій стадії цього провадження. У цій статті вказується, що серед науковців існують різні точки зору щодо основних стадій та етапів наказного провадження. Так, О. Штефан виділяє 3 етапи наказного провадження, а А. Шабалін виділяє саме 3 стадії наказного провадження, до яких вказаних автор відносить і стадію виконання судового наказу, що не виділяють інші дослідники-процесуалісти, зокрема й О. Штефан.

У роботі досліджуються порядок подачі заяви для видачі судового наказу, встановлюються підстави видачі судового наказу (ст. 96 ЦПК України). Зазначається, що цей перелік підстав є вичерпним.

Розглянута процедура повідомлення боржника про виданий судовий наказ. Вказується, що боржник повідомляється письмово судом про виданий судовий наказ, разом із судовим наказом боржник повинен отримати й копію заяви про видачу судового наказу та додані до неї документи.

Досліджена процедура апеляційного оскарження у справах наказного провадження. Аргументується, що така процедура оскарження судового наказу в апеляційному порядку має свої особливості, з урахуванням особливості наказного провадження (ст. 103 ЦПК України).

Автором наголошується, що набрання судовим наказом законної сили залежить від строків його оскарження.

У статті досліджуються також й практичні аспекти наказного провадження. Так, зокрема зазначається, що на сьогоднішній день існує необхідність меж застосування наказного провадження. Судовий наказ може бути досить ефективним при стягненні фінансової заборгованості, поверненні банківського депозити, ліцензійних виплат пов’язаних з використанням об’єкта інтелектуальної власності. Такий підхід є викраденим з токи  зору української судової практики.

Вказується, що запровадження процедура спрощеного судочинства повною мірою відповідає єдиній європейський правовій політиці.

Ключові слова: справи наказного провадження, судовий наказ, цивільний процес, наказне провадження, спір про право

Погляд науковця

Чабан О. Обов’язок зберігати відомості про стан здоров’я конфіденційними та обов’язок надання інформації про стан здоров’я пацієнту в Україні та Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії (англ. мовою)

С. 48–54

Стаття присвячена аналізу двох обов’язків: зберігати інформацію про стан здоров’я конфіденційною та надавати інформацію про стан здоров’я пацієнта; проведено порівняльний аналіз зазначених обов’язків в законодавстві України та Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії; розроблено пропозиції щодо доповнень існуючого законодавства України з метою приведення його у відповідність до найкращих європейських практик та гуманістичних цінностей.

Ключові слова: біоетика, обов’язок конфіденційності, право на інформацію, медичне право, приватність, розкриття інформації, порушення конфіденційності, баланс прав

Кашканова Н. Роль деонтологічних норм у формуванні законодавства, що регулює порядок проведення медико-біологічних досліджень за участі людини (англ. мовою)

С. 55–66

Стаття присвячена проблематиці правового регулювання медико-біологічного експерименту на людях. Зокрема автором розглядається фактори, що зумовили появу правового регулювання застосування медико-біологічного експерименту на людях, які мають складний характер та пов’язані із необхідністю забезпечення особистих прав і свобод людини, націлені на недопущення їх порушення. Окремо автором аналізується, вітчизняне законодавство України в сфері охорони здоров’я, яке на національному рівні забезпечує правове регулювання окремих питань проведення медико-біологічних експериментів на людях. Автор робить висновки про необхідність наукового переосмислення особливостей договірного регулювання відносин при застосуванні медико-біологічних експериментів на людях та наголошує на потребі вироблення єдиних доктринальних підходів до вдосконалення законодавства України та приведення його у відповідність з міжнародними правовими стандартами в сфері охорони здоров’я. Разом з тим, автор звертає також увагу на необхідність подальшого ґрунтовного наукового дослідження особливостей кримінально-правових відносин, що виникають в результаті проведення таких експериментів на людях.

Ключові слова: права людини, біомедичні дослідження, клінічні випробування, лікарські засоби, інформована згода, зародження і становлення правового регулювання здійснення медико-біологічного експерименту на людях

Чомахашвілі О. Парламентські слухання в Україні: досвід та перспективи (англ. мовою)

С. 67–72

В статті увага приділена вивченню теоретичної та нормативно-правової основи порядку проведення парламентських слухань в Україні та окресленню межі обов’язковості; розглянуто практику проведення парламентських слухань в Україні на прикладі екологічної сфери та розглянути виконання прийнятих вказівок; проаналізовано ситуацію сьогодення у сфері проведення парламентських слухань та сформульовано пропозиції щодо розвитку цього питання. Пропонується розглядати парламентські слухання не тільки як форму парламентського контролю, а і як спосіб зворотного зв’язку з об’єктом управління. Докладно розглянуто питання правових та організаційних засад проведення парламентських слухань.

Досліджено теоретичну та нормативно-правову основу порядку проведення парламентських слухань в Україні. Автор наголошує, що положення про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України не визначає наслідки неприйняття Верховною Радою України Постанови щодо схвалення рекомендацій учасників слухань. Розглянувши практику проведення парламентських слухань на прикладі екологічної сфери є очевидним, що більшість прийнятих вказівок не були виконані. Проаналізувавши ситуацію у сфері проведення парламентських слухань були сформульовані такі пропозиції щодо розвитку: створення належної нормативно-правової основи організації і проведення парламентських слухань, з метою повноцінного використання потенціалу контрольної функції парламенту; посилення інформування широкого загалу суспільства щодо змістовного наповнення парламентських слухань; залучення фахівців та експертів до участі у парламентських слуханнях з подальшим опублікуванням їх виступів.

Ключові слова: проведення парламентських слухань, парламентський контроль, контрольна функція парламенту, екологічні права.

№ 3 (89) 2016
Tagged on: